Трава забуття
Незалежність України —
Подарунок долі,
З того часу і понині
Нема щастя в домі.
Дарована, не здобута,
Жадана та воля,
То ж ціна їй позабута,
Нема гірше горя.
Розрослася по країні
Трава забуття,
Проступають по краплині
Сльози каяття.
Невже пам’ять не згадає
Як на волі жити,
Невже серце не підкаже
Як мову любити?
Невже мова окупантська
Державною стане?
Давня слава козацька
З кожним віком тане.
Невже люто катували
Козацькії долі
Щоб над нами панували
Слова кольорові?
Нам не можна люди добрі
Шлях свій забувати,
Треба в славній Україні
Щастя будувати!
* * *
Захищали волю
Гострими шаблями,
Данину платили
Власними життями.
Захищали долю
Вільними думками,
На засланні жили
Довгими роками.
Маємо ми волю,
Сумуємо з долі.
Полонили Україну
Слова кольорові.
* * *
Мене овіяла журба
В річницю славного Майдану.
Надії канули в літа,
Як пам’ять помаранчевого стану.
Я не соромлюся і не жалкую,
Залізному вклонявся барабану.
Цей гуркіт досі в серці чую,
З ним Україна подола оману.
* * *
Була б на то Божа воля –
Часом керувати,
Я б хотів козацьку долю
Як свою прийняти.
З козаками в чистім полі
Вправно гарцювати,
України – неньки волю
В бою захищати.
На Січі, на запорізькій
З товариством жити,
В характерників козацьких
Науку учити.
Та не дав Господь дорогу
Пряму в цьому світі,
Посплітали правду й кривду
Дні несамовиті.
* * *
Козак Мамай
Гуляв козак Подолом,
Довкіль роздивлявся.
Сів під втомленим Самсоном,
За бандуру взявся.
Оселедець поправляє,
Хитро оком поглядає.
На бандурі тихо грає
Та людей питає:
Чи прийшла на Україну
Жадана та воля,
Чи всміхнулася нарешті
Українцям доля?
Хто сьогодні в Україні
Народом керує
І кому у цій країні
Щастя Бог дарує?
Вивільнили Україну
Від ярма чужого,
Та своє натерло спину,
Ще гірше старого.
Доля нам всміхнулась,
Потім посміялась,
А тепер регоче з нас,
Та ще не відцуралась.
Над всіма панує гетьман,
Друзі, (любі та не дуже).
Хто при владі, той і пан,
А народ у полі тужить.
Щастя Бог тому дає,
В кого щира віра є.
Хто радіє тим, що має,
На чуже не зазіхає.
Козак вуса поправляє,
Бандуру ховає.
Люльку набиває,
Людям промовляє:
Як самі не схаменетесь
Допомоги не діждетесь!
Сизим димом оповився,
Як скрізь землю провалився.
* * *
Загибель Батурина. (2.11.1708.)
Сподівалася козацька Україна
Братні і страшні обійми розірвати.
Щоби вільно дихала країна
Довелось удар Батурину приймати.
Батурин, Батурин
Україна мила,
Батурин, Батурин
Розправляла крила.
І вповзла за мур кривава ніч
Зрадою і горем оповита,
Щоб драгунського багнету міць
Знали козаки, жінки і діти.
Батурин, Батурин
Козацькі старшини,
Батурин, Батурин
Слава й горе України.
Заснували київські князі
Войовниче місто москалів.
Розрослися міццю при орді,
Відшмагали неньку до крові.
Батурин, Батурин
Гетьманська столиця,
Батурин, Батурин
Попіл та криця.
І прийшло на Україну рабство
На багато довгих, тяжких літ.
Пам’ятаймо всіх, хто не вагавшись
За свободу в нашу землю ліг.
Батурин, Батурин
Козацька могила,
Батурин, Батурин
Посічені крила.
* * *
Боже мій, чому страждаю
Як минуле я згадаю?
Наче я Батурин захищав
І мене драгун московський катував.
Наче я під Крутами стояв
І багнетом без набоїв воював.
Боже мій, були ж і перемоги,
Чом журба нам стелиться під ноги?
Після смерті славного Богдана
Занепала українська слава,
Хоч свою ми землю захищали,
Ні на кого ми не нападали.
Боже мій, прийшла вже воля,
Чом знущається з нас доля?
Мабуть так – в усі часи
І старшинські й депутатські голоси
Нам приносять чорну зраду
Влади і становища заради.
Боже мій, прости країну,
Що чекає світлу днину.
* * *
2008 р.
Вибори 2010
Була країна вільних козаків,
Яка не знала ницих кріпаків.
Запроданці засватали біду,
Ганьбу і горе, горе і ганьбу.
У будь-якім народі є сини
Готові з юності до сивини
Протистояти в чорні дні
Ганьбі і горю, горю і ганьбі.
А є такі кати від влади,
Що ладні мову сплюндрувати,
Народ свій залишаючи в пітьмі,
Ганьбі і горі, горі і ганьбі.
Майдан надію нашу пробудив,
Чекали змін і світлих днів,
Та все дарма, дарма, дарма.
Ганьба і горе, горе і ганьба.
Ми скоро двадцять літ на волі,
Чекаємо щасливішої долі,
Та обирає мій народ на дивину:
Ганьбу чи горе, горе чи ганьбу?
Який народ, така і влада.
Хоч половина горю рада,
Набридло лізти в боротьбу.
Народ обрав собі ганьбу.
Приймаю вибір зі сльозами
І сором крає перед козаками,
Що йшли на палі знов і знов
За Україну, волю та любов!
* * *
2010 р.
Козацька шабля
Козацька шабля – оберіг,
Тому, кому без волі не життя,
Хто попри неминуче каяття
Криваві врожаї у пам’яті беріг
І не цуравсь своєї долі
Звитяжної, бурхливої, лихої.
Було колись, було… І все?
Душа не хоче кровопролиття,
Страждає від ганебного життя,
До Бога навертає попри все,
А руки тягнуться до зброї,
Розп’ятої в музейному покої.
Козацька слава занепала,
Та пам’ять стукає в серця,
Підносячи тернового вінця,
Тому, у кого совість не пропала,
Щоб Україну захищали
Від наслідків ординської навали.
Козацька шабля-рідна мати
Для українських козаків,
Русі нащадків, воїнів-братів,
Та де ж тепер таких шукати?
Ординський вітер їх розсіяв
(Попрацювала мачухо Росія).
Безглуздо з часом воювати,
Нові часи – нові звитяги
І дай нам, Господи, наснаги
Бурлацькі лямки порубати
І пам’ять вивести на волю,
Будуючи щасливу долю!
2010 р.
С. Кабиш.